Голова Сенату Олій Мажліс Узбекистану Танзіл Нарбаєв. ІНТЕРВ’Ю | Голова Сенату Узбекистану: для нас права жінок – головне питання державної політики Жінки
Узбекистан першим із країн Центральної Азії криміналізував домашнє насильство. На законодавчому рівні вживаються й інші заходи щодо забезпечення прав жінок. Про це глава узбецької делегації на 68-й сесії Комісії з стану жінок, голова Сенату Олій Мажліса Танзіла Нарбаєва розповіла в інтерв’ю Наргіс Шекінській зі Служби новин ООН.
Танзила Нарбаєва – також голова Комісії з підвищення ролі жінок у суспільстві, ґендерної рівності та сім’ї. До речі, співрозмовниця Служби новин ООН – перша жінка на посаді глави Сенату парламенту Узбекистану.
НШ: З чим делегація Узбекистану приїхала на 68-ю сесію Комісії ООН з становища жінок?
Танзила Нарбаєва:Питання забезпечення рівних можливостей для жінок і чоловіків за останні п’ять-шість років поставлено в основу всієї нашої державної політики. Минулого року ми оновили свою Конституцію. У Конституції Узбекистан оголошено світською державою, соціальною державою. І питання забезпечення прав жінок теж відбито у нашій оновленій Конституції. Тому тема 68-ї сесії Комісії ООН щодо стану жінок нам дуже цікава. Йдеться створення умов, особливо економічних умов, подолання нерівності. У нашій країні за останні п’ять років було прийнято понад 40 нормативно-правових актів, які забезпечують права та інтереси жінок.
Ми також ухвалили два головні закони. Це закон про рівні можливості жінкам та чоловікам в Узбекистані та закон щодо протидії насильству, ми криміналізували домашнє насильство. Ці питання актуальні як для Узбекистану, бачимо, для розвинених країн вони теж втратили свою актуальність.
Ми приїхали насамперед надати наш досвід. І по-друге, ми приїхали, щоб послухати інші країни та повчитися у них. Крім цього, ми також приїхали не лише як окрема країна, як Узбекистан. Ми також виступаємо від імені країн Центральної Азії, тому що з ініціативи Узбекистану у 2021 році було створено Діалог жінок лідерів країн Центральної Азії, куди увійшли усі п’ять центральноазіатських держав. До поїздки до Нью-Йорка ми провели консультації центральноазіатських держав, до них також підключився Азербайджан. І ми приїхали зі своїми конкретними пропозиціями, які я тут озвучила не тільки від імені Узбекистану, а й від імені всіх центральноазіатських держав та Республіки Азербайджан. ~НШ: Я хотіла б трохи зупинитися на законі про домашнє насильство. Я знаю, що багато країн регіону ставлять Узбекистан як приклад із цим законом. Напевно, непросто було його прийняти?
ТН:Ви абсолютно праві. Тому що, знаєте, багато років у наших країнах, у центральноазіатських країнах пострадянського простору можна сказати, що ця тема була табу. Взагалі була закрита тема, що приписували до наших національних традицій, менталітету, що це можливо відповідає характеру народів центральноазіатських чи мусульманських країн, так скажімо. Але останні роки, звичайно ж, світогляд у людей змінився, і жінки стали справді вимагати, щоб їх права дотримувалися. І найголовніше, що керівництво наших держав дуже позитивно сприймають наші звернення і абсолютно всі в керівництві згодні з тим, що жінки та чоловіки повинні мати рівні права та рівні можливості.
Але Узбекистан першим у центральноазіатському регіоні криміналізував домашнє насильство. Зараз, звісно, ми із задоволенням ділимося своїм досвідом з іншими країнами. Ми чуємо, що в Казахстані теж ухвалюється такий закон. Такий закон розглядається й інших державах. Але ухвалення цього закону – це лише півсправи. Найголовніше – його реалізація.
Звичайно, було дуже важко цей закон приймати. Ми, робоча група, працювали над ним цілий рік. І, звісно, люди, які сидять на певних позиціях, чоловіки-керівники, деякі з них не хотіли приймати цих норм. Проте всім довелося зрозуміти і прийняти те, що ми висували. Тому цей закон було ухвалено у квітні минулого року, і він уже діє.
Ми ведемо велику пропагандистську та роз’яснювальну роботу серед населення. Такі поняття, як фізичне насильство, існували раніше. Але питання економічного насильства, питання психологічного насильства не відображалися в наших нормативно-правових актах. Ці поняття було впроваджено, і відповідна роз’яснювальна робота ведеться серед роботодавців у сім’ях.
Вам, напевно, відомо про інститути «махалью» (інститути місцевого самоврядування – прим. редакції). У нас 9442 махалі в нашій країні. Тобто все населення, 37 мільйонне населення, проживає у таких махалі. І в них створені структури, які отримують заробітну плату з бюджету та відповідають за питання насамперед благополуччя кожної сім’ї, забезпечення зайнятості, за роботу з жінками, з молоддю, за забезпечення правопорядку. Через ці структури ми ведемо дуже велику роботу щодо роз’яснення наших законодавчих норм та з питань насильства.
Зайнятість нашого населення та зайнятість жінок – також першорядне завдання. Якщо жінки хочуть працювати у державному чи приватному секторі, вони можуть знайти роботу за бажанням. Але, крім цього, у наших традиційних сім’ях багато жінок самі хочуть працювати недалеко від дому, іноді й удома. І для цих жінок надаються сьогодні дуже великі здібності. Буквально напередодні 8 березня наш президент Шавкат Мірзієєв оголосив про те, що 15 трильйонів сум (більше мільярда доларів – прим. редакції) прямує на забезпечення зайнятості жінок.
НШ: В ООН дуже багато говорять також про те, що жінки самі повинні брати участь у прийнятті рішень, тобто обіймати керівні посади. І Ви – яскравий приклад. Що б ви сказали молодим дівчатам, які зараз вступають на цей шлях і хочуть, скажімо, відбутися в політичній чи економічній сферах?63~ ТН:В Узбекистані раніше було відставання у цьому питанні. 6-7 років тому лише 15 відсотків депутатів парламенту становили жінки, а сьогодні – вже 32 відсотки, що є результатом цілеспрямованої роботи з підготовки жінок до лідерства. І ми не хочемо зупинятися на цьому показнику. Ми змінили наше законодавство – раніше лише третина партійного списку на виборах мали складати жінки, сьогодні політичні партії повинні забезпечити, щоб жінки становили щонайменше 40 відсотків.
І, звичайно, голос жінок має бути чутний під час вирішення якихось спірних ситуацій, під час розподілу бюджетних коштів, ресурсів, під час обговорення інших соціально значущих питань. 60~/p>
НШ: Ще одна болісна тема для нашого регіону – це ранні шлюби. Як з цим справи в Узбекистані?
ТН: Загалом так, ця проблема існує, і не тільки в наших центральноазіатських державах. У багатьох країнах світу це є. У нашій країні раніше законодавчо шлюбний вік для дівчат становив 17 років, а для хлопчиків – 18. Але буквально кілька років тому ми внесли зміни до законодавства та підняли вік для дівчат до 18 років. Крім того, раніше мерам, місцевій владі, дозволялося знижувати шлюбний вік за певними обставинами. Але зараз і це питання переглянуте. Найголовніше, що його не просто законодавчо переглянуто, змінюється мислення людей. Батьки дівчаток раніше вважали, що дівчинці необов’язково давати хорошу освіту чи професію, все одно вона піде в іншу родину. Найголовніше – це хлопчик, годувальник сім’ї. Ось цей стереотип укоренився у мисленні людей, але останні роки ситуація змінюється, оскільки люди бачать успішних жінок, бачать приклади саме того, що жінки можуть нарівні з чоловіками працювати, навчатися.
Зараз середній вік одруження для хлопчиків у нас вже 26-27 років, для дівчаток – 23-24 роки. Ми за статистикою бачимо, що йде зростання. Але, звичайно, ми не хотіли б, щоб, як у деяких зовсім розвинених країнах, дівчата не думали про заміжжя, створення сім’ї. Ми вважаємо, що цей вік – після 20 років і до 30 років – найоптимальніший для створення сім’ї, для народження дітей. І в цьому напрямі наша держава працює.