«Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах». Такий перший та основний принцип Загальної декларації прав людини. 2023 року цьому найважливішому документу виповнюється 75 років. Декларацію ухвалили 10 грудня 1948 року в Парижі, в цей день щорічно відзначається День прав людини.
В епохальному документі вперше були сформульовані основні права людини, що підлягають загальному захисту. Декларацію перекладають частіше, ніж будь-який інший текст у світі: на сьогоднішній день її текст існує вже більш ніж 500 мовами.
«Загальна декларація вказує шлях до спільних цінностей та підходів, які можуть допомогти подолати напруженість і забезпечити безпеку та стабільність, яких так прагне наш світ», – заявив Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш.
У Декларації, зокрема, визнається право кожної людини на життя, свободу, особисту недоторканність, свободу думки, совісті, релігії та переконань, право на свободу мирних зборів та асоціацій, на захист закону та справедливий судовий розгляд, право на невтручання у особисте життя, право вільно пересуватися і вибирати собі місце проживання, право шукати притулку в інших країнах, право брати участь в управлінні своєю країною безпосередньо або через вільно обраних представників, право на громадянство, соціальне забезпечення, працю, вільний вибір роботи, відпочинок та освіта. ~/p>
Основними правами, закріпленими в Декларації, мають усі люди без винятку – незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних переконань, національного чи соціального походження, майнового чи станового становища.
Як підкреслив глава ООН, Загальна декларація «є дорожньою картою», проте сьогодні світ збився з правильного шляху.
«Вирують конфлікти. Зростають масштаби злиднів і голоду. Поглиблюється нерівність. Кліматична криза обертається кризою прав людини, що найсильніше зачіпає найбільш уразливі групи. Посилюється авторитаризм. Звужується простір громадянської активності, а засоби масової інформації зазнають атак з усіх боків», – сказав глава ООН.
«Гендерна рівність залишається недосяжною мрією, а в галузі репродуктивних прав жінок спостерігається регрес», – додав він.
За словами Гутерріша, сьогодні як ніколи важливо заохочувати та поважати права людини – соціальні, культурні, економічні, громадянські та політичні.
Як прийняли Загальну декларацію прав людини
Загальну декларацію прав людини ухвалили в Палаці-де-Шайо в Парижі делегати Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй, до якої на той момент входило 58 держав. “За” проголосували 48 держав. Вісім країн, включаючи країни соцтабору – СРСР, Українську РСР, Білоруську РСР, Чехословаччину, Югославію та Польщу, утрималися, і дві держави – Ємен та Гондурас – не голосували. Засідання вів представник Австралії Херберт Евват. 60~«Вперше міжнародне співтовариство ухвалило Загальну декларацію, яка визнає фундаментальні свободи людини, – заявив він. – Документ відбиває думку Об’єднаних Націй як єдиного органу. Він стане джерелом надії та натхнення, дороговказом для мільйонів людей по всьому світу – від Парижа до Нью-Йорка. Я хочу привітати всіх, хто так довго працював без рук, щоб досягти цього результату».
Москву не влаштовував цілу низку пунктів Декларації, включаючи закріплене в ній право на свободу пересування, свободу слова та зборів, хоча офіційно причина була сформульована інакше: Кремль не влаштовував декларативний характер документа .
Жінки, які зробили внесок у Декларацію прав людини
Елеонора Рузвельт
Особливі вітання у день прийняття Загальної декларації звучали на адресу Елеонори Рузвельт. Відома своєю активною громадською позицією колишня перша леді США вважала Декларацію своїм дітищем. «Ми є свідками великої події, як для Організації Об’єднаних Націй, так і для всіх людей, – сказала тоді Елеонора Рузвельт. . – Загальна декларація прав людини може стати основним документом для людства. Ми вважаємо, що її прийняття Генеральною Асамблеєю порівняно за значимістю з прийняттям Декларації прав людини французьким народом у 1789 році, Білля про права людини в США та аналогічних документів в інших країнах». Як відзначала Рузвельт пізніше, Декларація не була ідеальною. Однак це був найкращий варіант із усіх можливих, враховуючи розбіжності між країнами з багатьох питань. Вона розуміла, що її власний світ далекий від ідеалу.
США, країна, яка боролася за включення до документа найпрогресивніших ідей та батьківщина Білля про права людини, на той момент все ще не відмовилася від расової сегрегації. Мрія Мартіна Лютера Кінга, антидискримінаційна політика Кеннеді – все це було попереду, а до повного скасування заборони на міжрасові шлюби залишалося близько трьох десятиліть. Потрібно було ще понад півстоліття, щоб Верховний суд США схвалив одностатеві шлюби.
